Відлуння чорного квітня

26 квітня — день, коли час розділився на «до» і «після». День, коли мирне небо над Україною прорізала тінь атомної трагедії. У цей день у 1986 році сталася найбільша техногенна катастрофа в історії людства — аварія на Чорнобильській атомній електростанції.

Чорне відлуння Чорнобиля не вщухає й через десятиліття. Воно звучить у спогадах тих, хто першим став на боротьбу з невидимим ворогом — вогнем і радіацією. Воно живе у спустошених селах, у сотнях тисяч евакуйованих, у зруйнованих долях, у мовчазних соснах зони відчуження.

Ця трагедія навчила людство цінувати найпростішу річ — життя без страху. І водночас показала приклад справжнього героїзму: пожежників, ліквідаторів, медиків, які, ризикуючи собою, рятували світ. Багато з них заплатили за це найдорожчим — власним життям.

Сьогодні ми вшановуємо їхню пам’ять. Ми згадуємо не лише біль утрати, а й відвагу, солідарність, самопожертву. Чорнобиль — це не тільки трагедія. Це ще й нагадування про відповідальність за кожне рішення, за кожен крок людства в майбутнє.

Нехай чорне відлуння Чорнобиля буде пересторогою. Нехай пам’ять об’єднує. І хай над нашою землею завжди буде мирне небо — чисте, безпечне, рідне.

Учні 7-А класу підготували проєкт "Відлуння чорного квітня". А Єременко Георгій написав поезію "Назавжди".
Трава була кругом рудою,
В повітрі сизий дим літав,
А над селом все самотою
Лелека в розпачі кружляв.
Ось та хатина і береза,
Й криниця, двір, осокори...
Неначе все до болю рідне,
Лиш тиша мертва навкруги...
Так тихо, ніби люди зникли,
Нема життя у цім селі.
Ніхто не відав, що ніколи
Вже не повернеться сюди.
Не пролунає пісня в хаті,
Із димаря не піде дим...
І лиш лелека на березі
Зів’є гніздечко своїх мрій...
Автор Єременко Георгій, учень 7-А класу